Головна » Освіта » Соціальний статус та інші “дрібниці”

Соціальний статус та інші “дрібниці”

03.01.2017 в 08:50 переглядів: 147 коментарів: 0 Освіта

У Квебеку франкомовні завжди складали не менш як 80% населення – здавалося б, чого тут хвилюватися? Але було три проблеми:

1) Соціальний статус мови

2) Міноритарність на англомовному континенті

3) Імміграція і демографічна криза

Тривалий час, більшість квебекуа були бідними і малоосвіченими – буквально робітники і селяни. А економічна еліта була майже повністю англомовною. Керівництво, менеджмент і навіть клерки крупних компаній були якщо не етнічними англійцями, то принаймні суто англомовними. Франкомовними ж були охоронці і вантажники. Типова ситуація у Квебеку до 1960х років: власник, менеджер чи навіть бригадир – “англо”, робітники – “франко”. Крім того, квебекуа зазнавали реальної національної дискримінації: наприклад, за рівної кваліфікації їм часто платили менше ніж “англійцям”. Коли у 1960-ті директора канадської залізниці спитали, чому серед менеджменту немає жодного франкоканадця, він пояснив, що ці люди “не мають необхідних якостей”, щоб керувати.

Звісно, за таких умов іммігранти воліли інтегруватися лише до англомовного світу. Тим більше, що нечислена, але впливова франкомовна еліта намагалася обмежити доступ “чужинців” до французьких шкіл, аби “захистити” націю від “шкідливих впливів”.

Англійська була мовою бізнесу, реклами і технологій. Це була робоча мова у більшості великих і середніх компаній. На фабриках більшість робітників були франкомовними, але уся документація, уся термінологія і майже всі написи були лише англійською. Про двомовність в ті часи не йшлося. Усі інструкції до автомобілів, побутової техніки, сільськогосподарського обладнання тощо були майже виключно англійською. У найкращих магазинах обслуговували лише англійською. Багато продавців взагалі не розуміли французької. Бувало, що франкомовним продавцям забороняли відповідати клієнтам французькою (навіть коли до них зверталися цією мовою).

Крім цього, Квебек був і залишається острівцем у англомовному морі. Якщо у Європі – багато мов, то у Північній Америці домінує виключно англійська. Колосальна кількість товарів надходила з США та англомовних провінцій. І звісно, ніхто не збирався перекладати етикетки французькою заради кількох мільйонів “голодранців”: “и так поймут“. Ба більше: коли уряд вирішив друкувати двомовні залізничні білети, це викликало обурення в багатьох англомовних.

Зміни сталися несподівано. По Другій світовій, у Квебеку піднявся рівень життя і дещо зменшилася народжуваність (з 8-10 до 3-4 дітей на сім’ю). Нове покоління не хотіло жити по старому, не довіряло “традиційним” елітам і втомилося бути “другим сортом” у власній провінції. У 1960 почалася так звана “Тиха революція”. На виборах перемогли реформатори. Відкрилися нові франкомовні коледжі і університети, фінансово доступні простим людям. Піднявся рівень національної свідомості. Тоді ж з’явилися перші рухи за незалежність Квебеку. Але більшість населення вимагало перш за все захисту своєї національної гідності і мовних прав. У відповідь, федеральний парламент запровадив політику білінгвізму. Ця політика уповільнила асиміляцію і маргіналізацію, але відсоток франкомовних продовжував скорочуватись.

Щороку, до Канади переселяється не менш як 200 тисяч іммігрантів. Більшість іммігрантів обирають англійську. До середини ХХ століття висока народжуваність дозволяла франкомовним зберігати певний баланс (вони складали коло третини населення). Коли ж народжуваність впала, французька почала швидко здавати позиції. Все більше мешканців її не розуміло. Все більше дітей йшло до англійських шкіл, де “другу офіційну” вчили ледве-ледве. Квебекуа вже не могли собі дозволити “закритися у своєму національному гетто”. Квебек мав просту альтернативу: або зробити свою мову основною у провінції, або перетворитися на меншину і згодом асимілюватися.

Квебек мав просту альтернативу: або зробити свою мову основною у провінції, або перетворитися на меншину і згодом асимілюватися.

Якщо раніше франкомовні школи намагалися “захиститися від чужинців”, то з 1960х постала протилежна мета: вмовити іншомовних дітей вчитися французькою. Інша мета – вмовити приватний бізнес надавати послуги і французькою також. Вмовити друкувати франкомовні інструкції до товарів. Вмовити роботодавців дати робітникам змогу працювати французькою. Тощо тощо. Але “вмовити” не вдавалося: всі пояснювали, що “дуже поважають французьку мову”, але перейти на неї “нереально” і “недоцільно”.

Залишалося одне: відмовитися від білінгвізму на провінційному рівні і оголосити французьку єдиною офіційною мовою Квебеку. Перший відповідний закон було прийнято у 1974 за правління федералістської Ліберальної Партії Квебеку. Але він виявився занадто м’яким щоб зупинити англізацію “на всіх фронтах”. Вибори 1976 року виграла сувереністська Квебекська Партія – і вже за рік було прийнято Хартію.
Важливо:http://lingvoportal.blogspot.com

Фотографії по темі
Читайте також:
Комментарії 0
avatar
Copyright © 2016 INFOPORTAL