Головна » Освіта » Збурити інтерес

Збурити інтерес

09.01.2017 в 07:43 переглядів: 184 коментарів: 0 Освіта

Можна почути, що україністика у світі переживає період занепаду. Чи відповідає це твердження дійсності?

– Очевидно, що стан українських студій на Заході не відповідає аж ніяк тій вазі, яку Україна має у Європі та світі. Тенденція до занепаду справді є. У Франції мало чути про українознавство, там немає інституціоналізованих наукових центрів у провідних університетах, як-то Сорбонна, тощо. Вони й надалі лишаються у своїй славістиці насамперед русоцентричними у старому імперському сенсі виключення з поля зацікавлень інших культур, зокрема й української. Проблема не в тім, що першою слов’янською мовою для французьких славістів залишається російська, а в тім, що така виняткова увага майже завжди обертається нехтуванням рештою, елементарним браком цікавості до них. Така настанова веде до маргіналізації українських студій, що більш ніж дивно, адже йдеться про 45-мільйонну націю на своєму материку, до якої можна доплюсувати ще 10–15 млн по світах.

На додаток те, що діється в державі, аж ніяк не сприяє піднесенню рівня україністики та української цивілізації як такої у світі. Річ не лише в банальній справі грошової підтримки. Йдеться ще й про те, що навіть студенти, які обирають українознавство собі за спеціальність, не дістають ані морального, ані когнітивно-культурного сприяння у вигляді сигналів, які свідчили б, що Україна стає дедалі вагомішою і важливішою, а відтак і більш обіцяючою для наукової, дипломатичної, бізнесової кар’єри таких молодих людей.

Є тенденції до розмивання галузі українознавства за рахунок того, що останнім часом з’являється цілий струмінь досліджень, які не просто займаються національними «білими» питаннями, а артикулюють їх таким чином, щоб представити українство та українські змагання за незалежність лише як фашизм і антисемітизм. На Заході є історики та есеїсти, зокрема й українського походження, які пишуть винятково на ці теми, водночас виступаючи проти досліджень Голодомору, мовляв його не можна прирівнювати до Голокосту, бо це тривіалізує останній. Ця школа думки в українознавстві перегукується з пропагандою проти діаспори Заходу, яку активно поширювали радянські спецслужби, коли про українській підпільний рух, УПА, зрештою, про будь-які форми самоорганізації нашого народу, що не були санкціоновані Кремлем, писали лише як про фашистські, антисемітські, антинародні, зрадницькі тощо.

У. Т.: Що цікавіше європейським та американським глядачам – кіно колишніх імперських центрів чи країн-колоній? Наскільки в цьому плані український кінематограф є цікавим?

– Кіноринок на Заході дуже жорстко поділений – до тієї міри, що кіно таких у минулому сильних метрополій, як Франція та Іспанія, не може конкурувати з Голлівудом на своєму ж таки ринку. Якби у Франції не було системи преференцій власному кінопродукту, він був би ще маргінальнішим.

Цікаво, що, на відміну від українсько-російської ситуації майже завжди у франко-алжирських, франко-марокканських, франко-бельгійсько-ліванських спільних екранних продуктах метою є дати голос колишнім колоніям. Зробити так, щоб зовнішній світ почув їхню історію і досвід. Я це постійно спостерігаю, коли беру участь у найбільшому фестивалі у Нью-Йорку Tribeca, та на одному з найголовніших європейських кінофорумів у Сан-Себастьяні в Іспанії. Це те, чим ми відрізняємося від них, тому що для нас українсько-російська кінопродукція – поцілунок смерті. Ніякого свого голосу вона українцям досі не давала. І здійснювалася здебільшого за принципом Остапа Бендера: бензин (тобто гроші) – ваш український, а ідеї (тобто зміст, ідеологія, пропаганда) – наші, російські. Там не тільки немає українського голосу, а ще й присутня дефамація, безчещення українців, їхньої культури та мови, і так само людських індивідуальностей. Нас там показано як носіїв найгірших, примітивних якостей. У таких проектах часом беруть участь таланти, які могли б лишитися в історії іконічно українськими, але, боюся, запам’ятаються прийдешнім поколінням як колаборанти. Для мене потік україножерських стрічок останнього часу – ознака агонії російського імперіалізму, який вичерпався іделогічно, духовно, культурно й морально, який уже вдається до таких відчайдушних і примітивних форм пропаганди, що розраховані на людей, не здатних до мінімальної рефлексії.

На Заході є інтерес до екзотичних кінематографів. Екзотичний кінематограф у США – російський. Конкуренція російського кіно й Голлівуду – це конкуренція дитини й зрілої людини – за своєю привабливістю, арсеналом засобів, талантом тощо. Російська культура, менталітет, почуття гумору, всюдисущий кримінальний гламур настільки чужі й незрозумілі звичайному американцеві, що не мають шансів змагатися за глядача навіть у вузькому сегменті з іспанським, французьким, чи італійським кіно, годі й казати про Голлівуд.

Від початку діяльності нашого кіноклубу в Колумбійському університеті я був заскочений великим інтересом до українського кінематографа серед аматорів, яких цікавить кіноекзотика. Ми самі здивуємося тому, наскільки цікаві можемо бути самим собі й решті світу на екрані, коли в Україні нарешті з’явиться національне кіно. Зацікавлений у ньому сегмент ринку в світі є. Інша річ, що в самій країні роблять фільми поки що з думкою про російського споживача. В них відсутні цікаві українські історії, українська мова, впізнавано українські типажі, з якими глядач може легко ототожнитися, в них дуже мало гумору, дуже багато чорного песимізму.

Фотографії по темі
Читайте також:
Комментарії 0
avatar
Copyright © 2016 INFOPORTAL